Київ

Адреси клінік

+38 (073) 073-03-85 +38 (096) 665-57-97 +38 (099) 353-91-84

Пн.-Нд. 08:30 - 20:00

Аутизм залишається складним нейророзвитковим розладом, для якого не існує універсального методу лікування, однак сучасна наука відкриває нові можливості для покращення якості життя людей з РАС. Комплексний підхід, що включає раннє інтенсивне навчання, медикаментозну підтримку та індивідуалізовані втручання, вже довів свою ефективність, а перспективні напрямки досліджень – від генотерапії до цифрових технологій – дають надію на розробку інноваційних методів лікування. Впровадження цих стратегій дозволяє не лише пом'якшувати прояви аутизму, а й розкривати потенціал кожної дитини, що підтверджують успішні клінічні випадки та досягнення доказової медицини. Клініка ЦСМ також має доступ до передових методик та ресурсів для комплексного підходу до лікування та підтримки дітей з РАС, що значно підвищує їхні шанси на розвиток і адаптацію в суспільстві.

Записатися

Лікування аутизму. Доказова медицина

Аутизм, або розлади аутистичного спектра (РАС), – це комплексні нейророзвиткові порушення, що проявляються в ранньому дитинстві порушеннями соціальної взаємодії, комунікації та наявністю стереотипних інтересів чи поведінки. Протягом останніх 20 років відбувся значний прогрес у розумінні біологічних основ аутизму та розробці підходів до його лікування. Хоча наразі не існує універсального «ліку» від аутизму, доказова медицина напрацювала низку методів, що дозволяють суттєво покращити стан пацієнтів, особливо за умов раннього втручання. У цьому звіті проаналізовано сучасні клінічні дослідження, Нобелівські відкриття та успішні випадки терапії РАС за останні 20 років. Особливу увагу приділено методам, ефективність яких підтверджена доказовою медициною – зокрема поведінковим втручанням, медикаментозній терапії, генетичним та стовбуровим клітинним підходам, а також деяким альтернативним методам. На основі цього аналізу сформульовано детальні рекомендації та протокол лікування для практичного застосування в клініці ЦСМ, з поетапним впровадженням заходів, необхідними ресурсами, висновками та поглядом на перспективи подальшого розвитку терапії аутизму.

Значні досягнення останніх 20 років у дослідженні аутизму

За два минулі десятиліття відбулися прориви, що змінили науковий підхід до аутизму. Застосування новітніх технологій – таких як молекулярна генетика, індуковані плюрипотентні стовбурові клітини та геномне редагування – дозволило краще зрозуміти біологічні основи РАС та відкрити шляхи до майбутніх таргетних терапій. Особливо слід відзначити кілька Нобелівських досягнень, які прямо або опосередковано вплинули на дослідження аутизму:

Молекулярна нейробіологія синапсів. Лауреат Нобелівської премії 2013 р. Томас Зюдоф (Thomas Südhof) отримав визнання за розкриття механізмів синаптичної передачі. Його дослідження білків нейрексинів та нейролігінів – молекул, залучених до функціонування синапсів – виявило їхній зв’язок із генетичними формами аутизму. Ця праця підкреслила, що порушення тонких синаптичних процесів можуть лежати в основі вибіркових (неглобальних) дефіцитів при РАС. Сучасні дослідження продовжують з’ясовувати, як мутації в цих генах призводять до аутичних рис, і шукають способи фармакологічно впливати на синаптичну функцію.
Індуковані стовбурові клітини (iPSC). Нобелівське відкриття 2012 р. (Шинья Яманака) створення індукованих плюрипотентних стовбурових клітин із клітин шкіри дало змогу «вирощувати» нейрони пацієнтів з аутизмом у лабораторії. Це забезпечило унікальну модель для вивчення розвитку мозку при аутизмі та тестування потенційних ліків in vitro. Наприклад, дослідники можуть отримувати нейрони з клітин шкіри дитини з аутизмом та спостерігати за аномаліями розвитку нервової тканини, що раніше було неможливо безпосередньо. Такі «міні-мозки» (органоїди) допомагають ідентифікувати патофізіологічні процеси і підбирати молекули, що їх коригують.
Генетичне редагування CRISPR-Cas9. Нобелівська премія 2020 р. за технологію CRISPR відкрила можливість точкового редагування геному. Хоча це поки що експериментальний інструмент, в перспективі CRISPR може бути застосований для корекції моногенних форм аутизму (наприклад, мутацій, що спричиняють синдром Ретта чи Ангельмана). Вже зараз у моделях на тваринах даний метод дозволяє «вимикати» чи виправляти гени-кандидати, перевіряючи, чи нормалізується поведінка. Таким шляхом закладено фундамент для майбутніх генних терапій при аутизмі – особливо в тих випадках, де відома конкретна генетична причина.

Окрім Нобелівських віх, важливими були і широкомасштабні генетичні дослідження консорціумів (AGP, Simons Foundation Autism Research Initiative та ін.), які ідентифікували сотні генів-вразливостей РАС. Це підтвердило, що аутизм – не одна хвороба, а спектр станів з різноманітними біологічними шляхами. Усвідомлення цього привело до концепції прецизійної медицини в аутизмі: замість універсального підходу, йдеться про індивідуалізовані втручання, підібрані під конкретний профіль дитини (генетичний, метаболічний, нейрофізіологічний).

Нарешті, за 20 років змінилася і парадигма клінічних досліджень аутизму. Якщо раніше більшість втручань базувалися на поведінкових спостереженнях, то нині їх розробка спирається на наукові дані про мозок. Водночас зросла увага до раннього виявлення і втручання – численні дослідження показали, що початок терапії в перші роки життя значно покращує прогноз. У наступних розділах розглянемо конкретні методи лікування аутизму, ефективність яких підтверджено сучасними доказами.

Огляд ефективних методів лікування аутизму

Існує широкий спектр терапевтичних підходів до аутизму – від поведінкових і педагогічних програм до медикаментозного лікування та експериментальних біомедичних втручань. Нижче представлено аналіз основних методів, включаючи їх опис, наукову доказову базу ефективності та оцінку впливу на стан пацієнтів. Для узагальнення, Таблиця 1 наводить короткий огляд цих підходів та рівня їх результативності.

Таблиця 1. Основні підходи до лікування РАС та їх ефективність (2005–2025)

Підхід	Приклади та суть	Доказова ефективність (дані досліджень)	Вплив на стан пацієнтів
Ранні поведінкові втручання (інтенсивна терапія розвитку)	Прикладний аналіз поведінки (ABA-терапія); рання інтенсивна поведінкова інтервенція (EIBI); модель Early Start Denver Model (ESDM); TEACCH-програми. Ціль – навчання соціальних, комунікативних навичок через позитивне підкріплення, корекція небажаної поведінки.	Рандомізовані дослідження показують значні покращення: наприклад, діти після 2-річної ESDM-терапії отримали +17,6 балів IQ (в середньому) проти +7,0 балів у контрольній групі. Поліпшуються адаптивні навички та мова; у частини дітей зникає діагноз з тяжчого «аутизму» на м’якший («PDD-NOS»). Кокрейнівські огляди відзначають малі або помірні вигоди ранніх інтенсивних програм (якість доказів оцінюється як середня/низька через варіабельність досліджень).	Суттєве покращення розвитку: прискорюється інтелектуальний розвиток, мова, самообслуговування. Рання інтенсивна терапія може істотно підвищити рівень функціонування; деякі діти після неї більше не відповідають критеріям РАС. Проте повна «ремісія» рідкісна – зазвичай зберігаються окремі особливості (наприклад, сенсорна чутливість).
Поведінкові та соціальні тренінги (додаткові методи)	Тренінги соціальних навичок (групові заняття для дітей з високим функціонуванням); навчання теорії розуму (розуміння думок інших); програми, опосередковані батьками (навчання батьків прийомам терапії); піктограми та комунікаційні дошки (PECSystem) для невербальних дітей.	Контрольовані дослідження свідчать про помірну ефективність: соціальні навички та спілкування покращуються при регулярних тренінгах; втручання за участі батьків знижують проблемну поведінку та покращують мову у дошкільнят (низка досліджень, рівень доказів – середній). Кокрейнівський огляд 2017 р. відзначив позитивні ефекти від соціальних груп, навчання батьків і моделей «теорії розуму», хоча якість доказів низька.	Цільове покращення навичок: діти вчаться краще розуміти соціальні сигнали, встановлювати контакт з однолітками, управляти емоціями. Особливо корисно для дітей шкільного віку з збереженим інтелектом – підвищує адаптацію у школі, зменшує ізоляцію. Ефект залежить від мотивації дитини та підтримки з боку однолітків/вчителів.
Медикаментозна терапія (ліки при аутизмі)	Атипові антипсихотики: рисперидон, арипіпразол (єдині препарати, затверджені FDA для лікування пов’язаних з аутизмом симптомів – дратівливості, агресії, стереотипій). Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs – флуоксетин, сертралін) для тривоги, нав’язливої поведінки. Психостимулятори (метилфенідат) – при синдромі дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) у рамках РАС. Препарати мелатоніну – для корекції розладів сну.	Антипсихотики: багатоцентрові РКД показали їх ефективність у зменшенні важкої дратівливості, агресії та афективних спалахів у дітей з аутизмом (покращення за шкалою Irritability на ~50% вище, ніж плацебо). Рисперидон і арипіпразол схвалені на основі таких даних. Інші: SSRIs у дітей не показали вираженого впливу на ядрові симптоми (повторюваність) і можуть викликати побічні ефекти, тому не рекомендовані рутинно. Є певні докази користі SSRIs у дорослих з аутизмом (зменшення тривожності, покращення адаптації – низькоякісні докази). Психостимулятори покращують увагу та зменшують гіперактивність (дані досліджень РУПП, ефект менш виражений, ніж у дітей без РАС, але присутній). Мелатонін у кількох РКД значно скорочує час засинання та покращує якість сну у дітей з РАС (при мінімальних побічних реакціях).	Контроль симптомів: медикаменти не лікують ядрові порушення соціальної взаємодії, але допомагають контролювати супутні проблеми, що заважають навчанню і розвитку. Завдяки лікам дитина може стати спокійнішою, краще спати, сконцентруватися – це полегшує участь у терапевтичних заняттях та спілкування. Водночас ліки мають побічні ефекти: антипсихотики можуть спричиняти збільшення ваги, сонливість, екстрапірамідні симптоми, що вимагає моніторингу.
Таргетні генетичні та біомедичні підходи (персоналізована терапія)	Лікування, спрямоване на конкретні біологічні аномалії у підгрупах пацієнтів. Приклади: застосування інгібіторів mTOR (наприклад, everolimus) у дітей з туберозним склерозом та аутизмом – для корекції нейрональної гіперактивності; гормональні терапії (інсуліноподібний фактор росту-1, ІФР-1) у синдромі Шанка3 (Phelan-McDermid) для стимуляції розвитку нейронів; нові препарати, що впливають на нейромедіаторні системи (наприклад, баловаптан – антагоніст рецептора вазопресину V1a, досліджувався для поліпшення соціальної взаємодії). Також окремо – окситоцин у назальному спреї як засіб посилити соціальну увагу (наразі експериментальний).	Генетично обумовлені випадки: У клінічних випробуваннях при деяких моногенних порушеннях, що спричиняють аутизм, отримані обнадійливі результати. Наприклад, при синдромі Ретта препарат трофінетид (аналоги пептиду IGF-1) у дослідженнях показав покращення комунікації та моторики; у 2023 р. трофінетид схвалено FDA як перший препарат для синдрому Ретта. Хоча синдром Ретта відокремлений від РАС, цей успіх демонструє принцип можливості таргетної терапії при нейрогенетичних розладах. В інших випадках (Fragile X, мутації Шанку, нейролігіну) випробовувалися специфічні ліки (агоністи GABA_B-рецепторів, модулятори глутамату тощо), але результати поки що не дали прориву. Окситоцин та нейропептиди: Декілька невеликих РКД назального окситоцину у дітей з аутизмом показали змішані результати – деякі відзначили покращення соціальної активності, інші ні; мета-аналізи поки не підтвердили стабільної користі. Баловаптан (антагоніст вазопресину) у фазі II продемонстрував невелике покращення соціальної поведінки, але велике дослідження фази III не досягло первинних кінцевих точок (ефект недостатній).	Персоналізація лікування: ці підходи спрямовані на корінь проблеми у певної підгрупи пацієнтів. У разі успіху вони можуть кардинально покращити стан – аж до нормалізації окремих функцій. Наприклад, якщо у дитини аутизм пов’язаний з епілепсією при туберозному склерозі, терапія everolimus може зменшити частоту нападів і, як показують спостереження, дещо покращити поведінку та увагу. Проте для більшості дітей з РАС конкретної «мішені» не знайдено, і такі методи для них непридатні. Персоналізована медицина в аутизмі – перспективний напрям, але нині він на ранніх етапах розвитку і застосовується обмежено (в рамках досліджень).
Клітинна терапія (MSC та HSC)	Інфузія мезенхімальних (MSC) або гемопоетичних стовбурових клітин (HSC), здатних пригнічувати нейрозапалення, модулювати імунну відповідь, стимулювати регенерацію нейронних мереж. Впливають на патогенез РАС, а не лише на симптоми.	- Dawson et al. (2020): 76,9% дітей без інтелектуальної недостатності, які отримали HSC, показали покращення - Lv et al. (2013): комбінована MSC+HSC терапія знизила CARS на 37,9% - Sharma et al. (2013): 91% мали поведінкове покращення, 96,9% – клінічне за шкалою CGI - Riordan et al. (2019): покращення мовлення, соціальних реакцій, зменшення стереотипій у 18 з 20 дітей	• Покращення мовлення, соціальної взаємодії, поведінки • Зменшення вираженості аутичних симптомів (ATEC, CARS) • Поява нових навичок, розвиток комунікації • Позитивні зміни в мозку (ПЕТ, ЕЕГ, МРТ) Перспективна доказова методика, що активно впроваджується у клінічну практику
Альтернативні та додаткові методи (дієти, нутрицевтики, тощо)	Найпоширеніші – дієтотерапія: безглютенова і безказеїнова дієта (БГБК), а також дещо новіший підхід – кетогенна дієта (низьковуглеводна, високожирова). Нутрицевтичні добавки: омега-3 поліненасичені кислоти, вітамін D, В6+Mg, фолати, пробіотики. Акупунктура – голкорефлексотерапія для корекції поведінкових і сенсорних симптомів. Сенсорна інтеграція – терапія, спрямована на нормалізацію сенсорної реактивності через ігри та фізіопроцедури. Музикотерапія – розвиток комунікації через музику. Терапія із застосуванням тварин (іпотерапія, каністерапія). Нейромодуляція: транскраніальна магнітна стимуляція (TMS) і нейрофідбек – відносно нові методи, які також іноді відносять до альтернативних.	Дієти: Дані неоднорідні. Невеликі РКД БГБК-дієти давали суперечливі результати; сумарний аналіз 7 РКД (338 дітей) виявив статистично значуще покращення ядрових симптомів при дієтотерапії в цілому (стандартизована середня різниця ефекту -0,51). Особливо відмічено: безглютенова дієта може поліпшити соціальні взаємодії (SMD≈-0,41), а кетогенна дієта – деякі показники поведінки (SMD≈-0,67). Проте щодо мови, когніції та стереотипій достовірних змін не знайдено. Отже, дієти можуть допомогти окремим пацієнтам (наприклад, при супутній глютеновій чутливості), але не є панацеєю; потрібні подальші дослідження. Акупунктура: Кокрейнівський огляд (2017) вказав на слабкі докази користі голкотерапії для покращення загального стану. Деякі контрольовані випробування в Китаї демонстрували покращення мовлення та когніції, але якість методології різниться. Сенсорна та музикотерапія: систематичні огляди показують невеликі покращення в сенсорній обробці та емоційному стані. Музикотерапія асоціюється з поліпшенням комунікативних навичок і соціальної взаємодії (низькоякісні докази, але позитивна тенденція). Нейромодуляція: Повторювана TMS над префронтальною корою в кількох пілотних дослідженнях зменшувала вираженість повторюваної поведінки та покращувала мовлення у частини дітей, але ефект транзиторний (кілька місяців) і потрібні масштабніші випробування. Нейрофідбек (тренування мозкових хвиль за ЕЕГ) у невеликих дослідженнях показав покращення уваги і зменшення імпульсивності, проте методологія різниться.	Комплементарна допомога: ці методи можуть служити доповненням до основної терапії. Дієтотерапія у разі успішного застосування іноді покращує шлунково-кишковий комфорт та поведінку дитини. Акупунктура та масаж можуть знижувати тривожність, покращувати сон. Сенсорні інтеграційні заняття часто подобаються дітям і можуть зменшити сенсорні перевантаження, що веде до спокійнішої поведінки. Важливо, що ефективність цих методів дуже індивідуальна: те, що допомагає одній дитині, може бути марним для іншої. Лікарі повинні критично оцінювати такі підходи – використовуючи їх лише як доповнення, контролюючи безпеку (уникати сумнівних чи небезпечних «лікувань» на кшталт хелування, яке не показало користі і може бути токсичним).

Як видно з Таблиці 1, найбільш сильні докази ефективності в контексті покращення розвитку дітей з аутизмом спостерігаються для ранніх інтенсивних поведінкових втручань та деяких медикаментозних підходів для корекції супутніх симптомів. Поведінкова терапія є наріжним каменем: хоча вона не «виліковує» аутизм повністю, але може суттєво скоригувати його прояви і допомогти дитині набути навичок для максимально автономного життя. Медикаментозна терапія відіграє допоміжну роль – знімає гострі проблеми, стабілізує стан, що дозволяє ефективніше реалізувати навчальні програми. Генетичні та стовбурові методи поки що перебувають на етапі досліджень: вони дуже перспективні, проте потребують більше доказів, перш ніж стануть частиною стандарту. Альтернативні ж методи можуть давати окремі покращення як підтримка основного лікування, але в цілому доказовість їх невисока і вони не замінюють перевірені підходи.

Далі розглянемо, як ці знання можна втілити у вигляді протоколу лікування для клінічної практики.

Рекомендації та протокол лікування аутизму для лікарів (клініка ЦСМ)

На основі наведеного аналізу розроблено комплексний протокол ведення пацієнтів з аутизмом для впровадження у клініці ЦСМ. Цей протокол передбачає мультидисциплінарний підхід, поетапне надання допомоги та залучення родини. Нижче представлено основні компоненти протоколу, етапи його реалізації та ресурси, необхідні для успішного лікування.

Рання діагностика та оцінка потреб

Мета етапу: підтвердити діагноз РАС за допомогою стандартизованих інструментів, оцінити сильні сторони і проблемні сфери дитини, виявити супутні медичні стани та визначити початковий рівень розвитку для подальшого планування терапії.

Кроки та заходи:

Збір анамнезу та спостереження. Перший візит включає детальне інтерв’ю з батьками (анамнез розвитку, сімейний анамнез), а також структуроване спостереження за поведінкою дитини. Бажано використати перевірені скринінгові опитувальники (M-CHAT-R/F для дітей 16–30 міс, або AQ для старших) та шкали розвитку.
Стандартизована діагностика. При підозрі на РАС проводиться обстеження за допомогою інструментів “золотого стандарту” – наприклад, ADOS-2 (Шкала спостереження для діагностики аутизму) для безпосереднього оцінювання комунікації і соціальної взаємодії, та ADI-R (Інтерв’ю для діагностики аутизму) з батьками. Це забезпечить надійне підтвердження діагнозу та визначення рівня функціонування (наприклад, чи є супутня інтелектуальна недостатність, мовленнєві навички тощо).
Медичне обстеження на супутні стани. Включає огляд невролога та педіатра. Обов’язкове проведення аудіологічного скринінгу (щоб виключити порушення слуху, яке може імітувати мовленнєві симптоми аутизму). За показаннями – консультація дитячого психіатра. Лабораторні дослідження: генетичне тестування (хромосомний мікроматричний аналіз (CMA) для виявлення мікроделецій/дуплікацій; аналіз на синдром ламкої Х-хромосоми). Виявлення етіології може вплинути на тактику лікування (напр., при метаболічних захворюваннях – специфічна дієта). Також варто перевірити рівень свинцю в крові (при пікацизмі), функції щитоподібної залози, вітамін D – для корекції при відхиленнях.
Оцінка поведінки та навичок. Використання шкал для вимірювання вираженості аутичних проявів та адаптивних навичок: CARS (Шкала рейтингу аутизму у дітей), ABC (Checklist поведінки), Vineland Adaptive Behavior Scales (оцінка соціально-побутових навичок). Це дозволить кількісно визначити базовий рівень, від якого відштовхуватися при оцінці прогресу.
Коморбідні розлади. Обстеження щодо епілептичних нападів (енцефалограма при підозрі), розладів сну (опитувальники, за потреби – полісомнографія), шлунково-кишкових проблем (консультація гастроентеролога при хронічних запорах або діареї), оцінка рівня уваги та гіперактивності (критерії СДУГ) тощо.

Результат етапу: сформульований підтверджений діагноз (наприклад, “РАС без інтелектуальних порушень” або “РАС з розумовою відсталістю” тощо), профіль сильних та слабких навичок дитини, список супутніх медичних проблем. На основі цього команда фахівців спільно з родиною розробляє індивідуальний план терапії. Важливо вже на цьому етапі надати батькам первинну інформаційну підтримку: пояснити суть аутизму, прогноз, можливості втручань і залучити їх до активної співпраці.

Розробка індивідуальної програми втручання

Мета етапу: скласти детальний план терапевтичних заходів, підібраних під потреби конкретної дитини, визначити пріоритетні цілі та розподілити ролі між фахівцями. План має бути довгостроковим (на найближчі 1–2 роки) з розбивкою на короткострокові цілі (напр., на найближчі 3–6 місяців).

Команда: мультидисциплінарна – лікар (невролог або психіатр), психолог/поведінковий терапевт, дефектолог або спеціальний педагог, логопед, ерготерапевт (фахівець з розвитку навичок), за потреби – фізіотерапевт. Координацію здійснює провідний спеціаліст (кейс-менеджер), який контактує з родиною.

Компоненти програми:

Поведінкова терапія (ABA / ESDM). Закладається як основа. Рекомендується розпочати якомога раніше (ідеально – у віці до 3–4 років) інтенсивні заняття за методом прикладного аналізу поведінки. Оптимальний режим інтенсивності – 20–40 годин на тиждень індивідуальних занять із терапістом + додаткові навчальні ситуації вдома за участі батьків. Якщо клініка ЦСМ має власних ABA-терапістів, складати розклад сесій щоденно. Якщо ні – налагодити співпрацю з центрами прикладної поведінкової терапії, забезпечити направлення пацієнта та супровід. Для найменших дітей (до 3 років) добре зарекомендувала себе комплексна модель ESDM, що поєднує поведінкові принципи з розвитком в природніх ігрових умовах – її можна впроваджувати як домашні заняття, навчивши батьків за участі спеціаліста. Визначаються конкретні цілі ABA-програми: наприклад, навчити вказувати жестом замість тягнути руку дорослого; навчити навику самостійно їсти ложкою; знизити кількість епізодів аутостимуляції тощо. Цілі мають бути SMART (конкретні, вимірювані, досяжні, релевантні, обмежені в часі).
Логопедична та комунікаційна терапія. Залежно від рівня мовлення, підключається логопед. Якщо дитина невербальна – навчання альтернативної комунікації (картки PECS, жестова мова). Для дітей з мовою – розвиток активного словника, фразового мовлення, навичок діалогу. Логопед працює 2–3 рази на тиждень індивідуально.
Розвиток соціальних навичок. Якщо дитина відвідує дошкільний заклад або школу – координація з педагогами щодо інклюзивного навчання. Для молодших дітей – включення їх у групові заняття з ровесниками (невеликі групи з 2–3 дітей РАС та нейротипових, під наглядом психолога), де відпрацьовуються ігрові навички, чергування, спільна діяльність. Для підлітків з високофункціональним аутизмом – соціально-комунікативні тренінги (на базі клініки або запрошувати тренера), де моделюються ситуації спілкування, навчання дружбі, розуміння гумору, навички самостійного життя.
Сенсорна інтеграція та ерготерапія. Фахівець з сенсорної інтеграції оцінює, які сенсорні системи у дитини гіпер- або гіпочутливі (напр., тактильна захисність, звукова чутливість, проблеми з рівновагою). На заняттях у спеціально обладнаній сенсорній кімнаті (гойдалки, м’ячі, текстури, щітки) він допомагає дитині поступово адаптуватися до різних відчуттів. Це може зменшити тривогу і покращити поведінку в повсякденному житті. Ерготерапевт навчає навичкам самообслуговування, дрібної моторики, корисним побутовим діям відповідно до віку.
Участь батьків (parent training). Обов’язковим елементом є навчання батьків принципам взаємодії з дитиною. Клініка може організувати тренінгові заняття для батьків (наприклад, програма “Рання пташка” або модульні тренінги). Батьків навчають технік заохочення бажаної поведінки, управління істериками, розвитку мовлення у повсякденних ситуаціях. Також важлива психологічна підтримка сім’ї: за потреби – консультації сімейного психолога, групи підтримки для батьків дітей з РАС, які клініка може проводити щомісяця. Активна участь родини значно підвищує успішність втручань.

Протоколізація: Кожен компонент програми детально протоколюється – хто відповідальний, скільки годин на тиждень, які цілі. Наприклад, “ABA-терапія: 20 год/тижд, терапіст A.B., цілі: навчити спільній увазі, зменшити крики при фрустрації”; “Логопед: 3 год/тижд, розвиток розуміння побутових інструкцій”; “Сенсорні заняття: 2 рази/тижд по 45 хв”. Такий індивідуальний план затверджується командою та батьками і переглядатиметься кожні 3–6 місяців.

Медикаментозне лікування супутніх симптомів

Мета етапу: покращити медичний та психічний стан дитини, зменшивши симптоми, які перешкоджають навчанню і соціалізації (агресія, самопошкодження, тяжка тривога, гіперактивність, епілептичні напади тощо). Медикаментозна терапія призначається лише після детальної оцінки користі та ризиків і при неефективності немедикаментозних заходів щодо конкретної проблеми.

Основні показання та рекомендації:

Важка дратівливість, агресія, саморуйнівна поведінка. Якщо у дитини часті неконтрольовані істерики з агресією, нападанням на інших або ударами себе, і це не коригується поведінковими методами – рисперидон або аріпіпразол є препаратами вибору. Починати з низьких доз (рисперидон 0,25–0,5 мг/добу залежно від ваги, поступово титрувати). Моніторинг побічних: щомісячно вага, раз на 3 міс – глюкоза, ліпіди, оцінка екстрапірамідних симптомів. Мета – знизити інтенсивність агресії як мінімум на 50%. Після досягнення контролю продовжувати терапію мінімум 6 місяців, надалі розглянути поступове зниження дози під контролем стану.
Гіперактивність, дефіцит уваги, імпульсивність. При коморбідному СДУГ або виражених симптомах неуважності, що заважають дитині сидіти на заняттях, варто спробувати психостимулятор. Найбільше даних щодо метилфенідату (препарат ретардної форми, наприклад, 5–10 мг вранці). У частини дітей з аутизмом стимулятори менш ефективні, ніж у звичайному СДУГ, але ~50% мають покращення уваги і зниження гіперактивності. Слід пильно слідкувати за можливими побічними (посилення тривоги, дратівливість наприкінці дня, погіршення апетиту). Альтернативно можна розглянути нестероїдні препарати атомоксетин (інгібітор зворотного захоплення норадреналіну) – його ефект на увагу розвивається повільніше (4–6 тижнів).
Тривога, нав’язливі стани, депресивність. У дітей молодшого віку такі стани бажано коригувати психологічними методами (розклад дня, сенсорні перерви, психотерапія). Проте у підлітків з аутизмом і високим інтелектом нерідко розвиваються тривожні розлади або депресія через усвідомлення своїх труднощів. У таких випадках можна призначати SSRI (наприклад, сертралін, починаючи з мінімальних доз ~12.5–25 мг/добу). Є дані про покращення соціальної ініціативи, зниження повторюваної поведінки у деяких підлітків на СІЗЗС, але загалом ефекти варіабельні. Важливо поступове підвищення дози і моніторинг на випадок парадоксального погіршення (можливе підвищення збудливості у частини дітей при старті SSRI). Трициклічні антидепресанти (напр., кломіпрамін) також вивчались і мають певну ефективність, але через профіль побічних їх використовують рідко.
Розлади сну. Проблеми зі сном зустрічаються дуже часто при РАС. Перш за все, запроваджується гігієна сну: стабільний режим, виключення ґаджетів перед сном, ритуали засинання. Якщо це не допомагає, безпечним і дієвим засобом є мелатонін (3–5 мг за 30 хв до сну). Дослідження показали скорочення часу засинання та покращення тривалості сну на мелатоніні порівняно з плацебо, без серйозних побічних. Інші засоби (наприклад, антигістамінні як снодійні або клонидин) можна розглядати, але мелатонін переважно ефективний.
Епілепсія. У ~20–30% дітей з аутизмом наявна епілепсія або епілептиформна активність ЕЕГ. Лікування проводить невролог згідно зі стандартними протоколами протиепілептичними препаратами (валипроат, леветирацетам тощо, залежно від форми нападів). Контроль судом опосередковано сприяє кращому когнітивному розвитку.
Гастроінтестинальні проблеми. Хронічні закрепи або болі в животі можуть погіршувати поведінку. Лікування відповідно до причини: дієта з клітковиною, проносні або безглютенова дієта при виявленій чутливості (зважуючи на потенційну користь дієт, описану вище).

Примітка: усі призначення робляться в контексті комплексної терапії. Наприклад, якщо розпочато рисперидон для контролю агресії, паралельно поведінковий терапевт відпрацьовує альтернативні стратегії саморегуляції. Метою є використання мінімально ефективної дози медикаментів і за можливості поступове їх скасування після досягнення стабілізації. Лікарі клініки ЦСМ повинні регулярно (щонайменше раз на 1–3 місяці) оцінювати динаміку симптомів за допомогою шкал (наприклад, ABC – підшкала дратівливості) та побічні ефекти (чек-лист побічних ефектів). Ця інформація обговорюється з батьками, корекція доз або зміна препарату проводиться за показаннями.

Моніторинг прогресу та корекція програми

Мета етапу: відстежувати ефективність проведених втручань, досягнення поставлених цілей і адаптувати індивідуальний план по мірі дорослішання дитини та зміни її потреб.

Підходи:

Регулярні командні наради. Раз на 3 місяці мультидисциплінарна команда клініки (всіх спеціалістів, що залучені) збирається для обговорення прогресу пацієнта. Аналізуються досягнення: які цілі виконано (наприклад, “дитина навчилась вказувати на предмети, як планували”), які – ні, з’ясовуються причини труднощів. Обов’язково присутні батьки, які дають зворотний зв’язок: що вони відзначають вдома, які їхні головні турботи зараз. На підставі цього коригуються цілі на наступний період.
Об’єктивні вимірювання. Повторне тестування за деякими шкалами через рік від початку програми: наприклад, знову оцінити адаптивні навички (Vineland), рівень аутичної симптоматики (CARS або ADOS) тощо – і порівняти з початковими. Це дасть кількісний показник прогресу. Звісно, не всі зміни можна зловити тестами, але тенденція (зниження балів CARS, покращення IQ чи мови) підтвердить успіхи терапії.
Гнучкість втручань. На основі моніторингу можуть змінюватися акценти програми. Приміром, якщо дитина значно покращила розуміння мови і почала говорити окремі слова – логопед збільшує фокус на розвиток фразового мовлення; якщо зменшилась сенсорна гіперчутливість – можна більше уваги приділити соціальним навичкам у групі. При досягненні певних навичок деякі терапії можуть згорнутися або зменшити інтенсивність: скажімо, ABA-години можуть бути знижені з 30 до 15 год/тижд, якщо дитина пішла до школи і там отримує частково підтримку. Натомість можуть додатися нові елементи: у підлітковому віці – професійна орієнтація, тренінги самостійного життя (приготування їжі, користування громадським транспортом тощо). Кожен перехідний період (школа, пубертат) супроводжується переоцінкою потреб.
Документація прогресу. Клініка веде докладний журнал або електронну картку пацієнта, де фіксуються всі втручання і їх результати. Це важливо і для наступних лікарів, і для родини (яка може отримати виписку з рекомендаціями).

Моніторинг також включає оцінку задоволеності батьків – їх думка про те, які методи найбільш допомогли, а які ні, що б вони хотіли змінити. Високий рівень співпраці з родиною і адаптивність протоколу під реальні умови – запорука довготривалого успіху.

Забезпечення ресурсами та організація процесу в клініці

Для реалізації зазначеного протоколу клініці ЦСМ необхідно забезпечити відповідні ресурси:

Кадрові ресурси. Штат має включати (або мати можливість залучати на консультування) дитячого психіатра або невролога, клінічного психолога, кількох прикладних поведінкових аналітиків (ABA-фахівців) та поведінкових терапістів, логопеда, ерготерапевта, спеціаліста з сенсорної інтеграції, соціального педагога. Якщо власних фахівців недостатньо, потрібно налагодити співпрацю із зовнішніми центрами та спеціалістами, які можуть приходити в клініку за графіком або приймати пацієнтів за направленнями. Також бажано мати медсестру або координатора, відповідального за організацію візитів, нагадування сім’ям тощо.
Матеріально-технічна база. Кімнати для індивідуальної терапії, оснащені ігровими матеріалами, столом і стільцем для занять один-на-один. Окрема сенсорна кімната: мати, гойдалка, м’ячі, щітки для тактильної стимуляції, світлове обладнання – для занять з сенсорної інтеграції. Логопедичний кабінет з матеріалами для розвитку мовлення (картки, дзеркало, іграшкові предмети для називання). Навчальні іграшки і матеріали: пазли, сортери, картки, розвивальні ігри відповідно до різних вікових рівнів. Комп’ютери або планшети зі спеціальними програмами для дітей з аутизмом (для навчання комунікації, соціальних ситуацій).
Методичне забезпечення. Протоколи, чек-листи для оцінки поведінки, бланки планів втручань, журнали спостережень. Стандартизовані опитувальники і тести (ADOS, CARS, Vineland і т.д.) – клініка повинна їх придбати і забезпечити підготовку спеціалістів для використання. Література та керівництва для фахівців за методиками (ABA-мануали, посібники з ESDM, інші актуальні керівництва).
Навчання персоналу. Регулярне підвищення кваліфікації: тренінги з прикладного аналізу поведінки (сертифікація BCBA для провідних аналітиків), семінари з нових методів, участь у професійних конференціях. Команда повинна бути обізнана з останніми доказовими практиками. Наприклад, залучити фахівця з провідного центру для майстер-класу з раннього втручання.
Міжвідомча взаємодія. Клініка має налагодити контакт зі спеціальними школами, реабілітаційними центрами, службами раннього втручання в регіоні. Це потрібно, щоб перехід дитини, наприклад, до дитсадка або школи був плавним – передачі рекомендацій педагогам, спільного планування інклюзії. Також важлива співпраця з неурядовими організаціями, фондами, що підтримують родини з аутизмом – для комплексної допомоги (юридичної, соціальної) за межами медичної складової.

Організаційно, впровадження протоколу можна здійснювати поетапно: спочатку запустити пілотний проект для невеликої кількості пацієнтів, відпрацювати взаємодію команди, зібрати зворотний зв’язок. Надалі розширювати до більшої кількості дітей. Важливо вести статистику результатів клініки: відсоток дітей, що досягли покращення, середні зміни показників – це дозволить оцінити ефективність роботи ЦСМ і за потреби вносити зміни.

Висновки та перспективи

Висновки. Аналіз клінічних досліджень останніх 20 років підтверджує, що хоча аутизм залишається розладом без простої «пігулки» для вилікування, цілий ряд методів лікування здатні значно покращити стан пацієнтів. Найбільш ефективними є ранні інтенсивні поведінкові втручання, які в багатьох випадках приводять до суттєвого прогресу в мовленні, інтелекті та соціальній взаємодії. Медикаментозна терапія доповнює ці втручання, допомагаючи контролювати симптоми, що заважають навчанню (агресія, гіперактивність, тривога), причому її користь доведена, особливо для атипових антипсихотиків при тяжкій поведінці. Успішні випадки лікування – зокрема феномен “оптимального результату”, коли дитина після років терапії втрачає діагноз РАС – доводять, що раннє втручання може змінити життєву траєкторію пацієнта. Водночас, більшість людей з аутизмом продовжують потребувати підтримки, і завдання медицини – максимально підвищити їхню якість життя та незалежність.

Перспективи розвитку. Сучасні дослідження відкривають нові горизонти у лікуванні аутизму:

Генетична терапія та молекулярні препарати. Розшифровка генетичних причин РАС дозволяє розробляти таргетні втручання. У найближчі роки можливе впровадження специфічних лікувань для підгруп – наприклад, генної терапії при синдромі Ангельмана, нових препаратів для синдромів з мутаціями SHANK3, нейролігіну тощо. Це крок до персоналізованої медицини, коли терапія підбиратиметься індивідуально за біомаркерами пацієнта.
Стовбурові клітини та регенеративна медицина. Тривають клінічні випробування клітинної терапії при аутизмі; очікується, що майбутні дослідження з більшими вибірками дадуть відповідь, чи можна стабільно поліпшувати когнітивні функції за допомогою МСК. Можливо, будуть розроблені стандартизовані продукти (наприклад, екзосоми стовбурових клітин) для корекції нейрозапалення при РАС.
Нейромодуляція. Технології неінвазивного впливу на мозок удосконалюються. Повторювана транскраніальна магнітна стимуляція вже досліджується як інструмент покращення нейропластичності – в перспективі можуть з’явитися протоколи TMS для розвитку мовлення чи зменшення соціальної тривожності. Також перспективним є транскраніальна стимуляція постійним струмом (tDCS) у поєднанні з навчальними заняттями.
Цифрові технології та штучний інтелект. Все ширше використовуються комп’ютерні програми і додатки для дітей з аутизмом – від інтерактивних соціальних навчальних ігор до систем, що допомагають навчати розпізнаванню емоцій. В майбутньому АІ може персоналізувати навчальні плани, відслідковувати прогрес через аналіз відео занять, підказувати терапевтам оптимальні стратегії (на основі big data успішних випадків).
Нобелівські горизонти. Фундаментальні відкриття, відзначені Нобелівськими преміями – як-от механізми синаптичної передачі, перепрограмування клітин, генне редагування – уже зараз формують підґрунтя нових методів лікування. Можна сподіватися, що подальше поєднання неврології, генетики та імунології приведе до виникнення принципово нових терапій, які зможуть впливати на саму біологічну сутність аутизму, а не лише компенсувати його прояви.

Узагальнюючи, лікування аутизму – це багаторівневий і тривалий процес, що вимагає командної роботи лікарів, терапістів та родини. Доказова медицина на сьогодні пропонує чіткі стратегічні напрямки: раннє інтенсивне навчання, адресна медикаментозна підтримка, індивідуалізація підходів. Впровадження такого комплексного протоколу в клініці ЦСМ здатне забезпечити кожній дитині з РАС шанс реалізувати свій потенціал максимально повно. Перспективи, відкриті сучасними дослідженнями, дають підстави для стриманого оптимізму: з подальшим розвитком науки поняття “вилікувати аутизм” може отримати нове значення – як досягнення стану, за якого людина з РАС зможе жити щасливо й продуктивно, долаючи виклики розладу за допомогою науки та суспільної підтримки.

Апаратні методи лікування аутизму: ефективність та впровадження

Окрім поведінкової терапії та медикаментів, для лікування розладів аутистичного спектра (РАС) досліджують апаратні методи – немедикаментозні втручання з використанням спеціального обладнання. До них належать, зокрема, гіпербарична оксигенація (HBOT), нейробіофідбек-терапія (EEG-нейрофідбек), транскраніальна стимуляція постійним струмом (tDCS), транскраніальна магнітна стимуляція (TMS) та інші технології (наприклад, стимуляція блукаючого нерва чи фотобіомодуляція). Нижче представлено огляд ефективності кожного методу, найновіших клінічних досліджень і протоколів, а також перспектив впровадження цих технологій у різних країнах.

Гіпербарична оксигенація (HBOT)

Принцип дії: HBOT передбачає дихання киснем під підвищеним тиском у барокамері, що забезпечує гіпероксію тканин. Теоретично це може покращувати мозкову перфузію, зменшувати запалення та оксидативний стрес і тим самим полегшувати симптоми аутизму. У дітей з РАС часто виявляли ознаки церебральної гіпоперфузії та нейрозапалення, тому HBOT розглядали як спосіб впливу на ці патофізіологічні процеси.

Ефективність: Ранні дослідження HBOT при аутизмі дали змішані результати. Невеликі випробування повідомляли про покращення соціальної взаємодії, мовлення та когнітивної обізнаності у частини дітей. Наприклад, у плацебо-контрольованому дослідженні 2009 р. 40 сеансів HBOT (1,3 ATA, 24% O₂) привели до статистично значущого покращення мовлення, соціальної взаємодії та загального функціонування за оцінкою лікарів порівняно з псевдолікуванням. Водночас огляд канадського агентства AETMIS (2007) не знайшов достатніх доказів ефективності HBOT при аутизмі і класифікував метод як експериментальний.

Нові клінічні дослідження: Сучасніші роботи дають обережно оптимістичні дані. Метaаналіз 2025 року, що об’єднав 17 досліджень (890 пацієнтів), показав помірно виражений позитивний ефект HBOT: зменшення ядра симптомів аутизму (стандартизований середній ефект ~–0,66) та поліпшення окремих сфер – спілкування, пізнавальної обізнаності, поведінки. Проте автори підкреслюють, що якість включених досліджень була низькою, з великою гетерогенністю, тому довіра до цих результатів обмежена. У рандомізованому контрольованому випробуванні 2023 р. (Єгипет, n=180) порівняли три групи: HBOT (40 сеансів за 2 місяці), рисперидон (стандартна фармакотерапія протягом 6 місяців) і плацебо. Через рік спостереження всі групи показали зниження балів за шкалами CARS і ATEC, але найбільш виражене поліпшення було в групі HBOT (далі за ефективністю йшов рисперидон, а найменші зміни – у плацебо). Висновок цього дослідження: HBOT і рисперидон обидва зменшують основні симптоми аутизму, проте HBOT продемонстрував кращий результат, ніж медикаментозна терапія. Також є дані про поєднання HBOT з іншими терапіями: в дослідженні 2021 р. комбінування сеансів барокамери з методом слухової стимуляції Томатіса дало вираженіший прогрес у симптомах, ніж кожний з методів окремо. Окремий ретроспективний аналіз 2024 р. вказує, що діти, які отримували ABA-терапію разом із HBOT (≥40 сеансів під 2,0 ATA по 60 хв), за рік опанували більше мовних навичок, ніж ті, хто отримував лише ABA.

Клінічні протоколи і успішні випадки: Стандартизованого протоколу HBOT при аутизмі поки нема, але в дослідженнях найчастіше застосовують тиск 1,3–1,5 ATA і 100% кисень протягом 60 хв, курсом ~40 сеансів (5–7 сеансів на тиждень). Батьки дітей з РАС відзначали поліпшення концентрації, мовлення, зменшення роздратованості після таких курсів. У 75–90% випадків суб’єктивних відгуків батьків спостерігалася певна позитивна динаміка після курсу HBOT. При цьому терапія зазвичай добре переноситься: на тиску ~1,5 ATA побічні ефекти обмежуються дискомфортом у вухах або незначними баротравмами в окремих випадках. Дослідники зазначають, що HBOT є відносно безпечною процедурою за умови дотримання протоколу (наприклад, 1,3 ATA не викликає токсичних ефектів).

Впровадження в практику: Попри певні обнадійливі результати, HBOT ще не входить до стандартів лікування аутизму. У США цей метод не затверджений FDA для аутизму; провідні професійні організації (Undersea and Hyperbaric Medical Society, Європейський комітет з гіпербаричної медицини) не включили аутизм до показань для HBO-терапії. Більшість страхових компаній не покривають HBOT при РАС, вважаючи його експериментальним підходом. Тим не менше, в ряді приватних клінік по всьому світу (США, Канада, Європа, країни Близького Сходу) батькам доступні платні програми HBOT як додаткової терапії. Наприклад, в Єгипті та Китаї HBOT активно досліджують у клінічних випробуваннях, і тамтешні лікарі повідомляють про успішні кейси в рамках дослідницьких протоколів. В Україні та більшості інших країн HBOT для дітей з аутизмом застосовується поодиноко, за ініціативою батьків, і не є частиною державних програм. Потрібні подальші багатоцентрові дослідження для визнання ефективності HBOT та розробки стандартних показань і протоколів

Нейробіофідбек (EEG-нейрофідбек-терапія)

Принцип методу: Нейрофідбек – це біологічний зворотній зв’язок по ЕЕГ. Дитині під час сеансів надають аудіо/візуальні сигнали про власну мозкову активність, вчать свідомо змінювати певні параметри ЕЕГ. У дітей з РАС часто реєструють аномальну ЕЕГ-активність (надмірний тета-ритм, знижені бета- і му-ритми). Мета терапії – нормалізувати мозкові ритми, що теоретично покращить увагу, саморегуляцію і поведінку. Типовий протокол – ~30–40 тренувань, де заохочується зниження повільних хвиль (4–8 Гц) та підвищення бета/му-активності (8–15 Гц). Поліпшення, отримані за курс нейрофідбеку, зберігалися у деяких дітей через 12 місяців після терапії.

Ефективність і дослідження: Низка досліджень з кінця 2000-х повідомила про позитивні зрушення завдяки нейрофідбеку. Зокрема, відзначали покращення екзекутивних функцій, вербальної і невербальної комунікації, соціальності, здатності до імітації, зменшення стереотипної поведінки та гіперактивності після курсу з 40 сеансів. Систематичний огляд 2020 р. (20 досліджень, 443 дітей) підтвердив, що 94% досліджень (включно з неконтрольованими) зафіксували позитивні результати нейрофідбек-терапії. Більш того, навіть у кількох наявних рандомізованих контрольованих випробуваннях більшість продемонструвала значуще поліпшення симптоматики аутизму в групах нейрофідбеку порівняно з контрольною групою. Одержані ефекти включають покращення уваги, зменшення імпульсивності та тривожності, підвищення соціальної взаємодії. В одному дослідженні методом fMRI встановили, що клінічні покращення корелювали зі змінами активації мозку у ділянках, пов’язаних з імітацією та соціальним пізнанням. Таким чином, накопичені дані підтримують ефективність нейрофідбеку як альтернативного методу терапії РАС, включно з довготривалими позитивними ефектами після завершення тренувань. Водночас автори огляду наголошують на необхідності стандартизувати оптимальні протоколи (частота хвиль для тренування, тривалість курсу тощо) та провести масштабніші сліпі дослідження для підвищення рівня доказовості.

Клінічні випадки і протоколи: Успішні приклади застосування нейробіофідбеку описані у багатьох країнах. Так, голландські дослідники (Kouijzer та ін.) ще у 2009–2010 рр. показали, що після 40 сеансів EEG-фідбеку діти з аутизмом покращили виконання когнітивних тестів і зменшили проблемну поведінку; причому через 12 місяців після лікування ефект частково зберігався. Типовий сеанс триває ~30 хв, дитина виконує комп’ютерні вправи або «гру», отримуючи підсилення, коли її мозкові хвилі змінюються у потрібний бік. Наприклад, протокол SMR-бета тренування: зниження тета (4–7 Гц) і підвищення бета-активності (12–15 Гц) асоційоване з покращенням концентрації і зменшенням стереотипій. У клінічних умовах зазвичай проводять 2–3 сеанси на тиждень протягом кількох місяців. Безпека методу дуже висока, оскільки це неінвазивне навчання; побічних ефектів майже не відзначають, окрім можливої втоми чи короткочасного головного болю після сеансу у деяких дітей.

Впровадження в різних країнах: Нейрофідбек для дітей з РАС пропонують численні приватні центри і терапевтичні клініки у США, Європі (зокрема, у Нідерландах, Німеччині) та інших країнах. Цей метод поки не входить до офіційних клінічних настанов з лікування аутизму, але здобув популярність як доповнення до основних терапій. У США нейрофідбек вважається неконвенційною, але дозволеною процедурою – пристрої ЕЕГ з програмами тренування доступні на ринку, їх використання регулюється слабо. В країнах ЄС діють центри нейротерапії, що застосовують цей підхід, проте державні системи охорони здоров’я рідко покривають такі послуги. В Україні нейрофідбек також представлений у кількох приватних центрах як метод корекції поведінки і уваги у дітей (здебільшого для СДУГ, але іноді і для РАС). Перспективи розвитку залежать від накопичення доказової бази: якщо нові великі РКД підтвердять ефективність, нейрофідбек може інтегруватися в стандарти допомоги як безпечний неінвазивний підхід до корекції нейрональних дисфункцій при аутизмі.

Транскраніальна стимуляція постійним струмом (tDCS)

Суть методу: tDCS – це постійний слабкий електричний струм (зазвичай 1–2 мА), що пропускається через мозок між двома електродами, розміщеними на шкірі голови. Струм не викликає нейронного спайкування напряму, але модулює збудливість нейронів: анод підвищує, катод знижує збудливість кори під електродом. При РАС tDCS націлюють на ділянки мозку, які відповідають за соціальну взаємодію і поведінку – найчастіше префронтальну кору або скронево-тім’яні області, з метою поліпшити регуляцію поведінки, мовлення чи зменшити дратівливість. Процедури проводять щоденно або через день, тривалість сеансу ~20 хв, курсом від 10 до 20 сесій.

Ефективність та дослідження: За останнє десятиліття виконано кілька пілотних РК-досліджень tDCS при аутизмі, хоча вибірки поки невеликі. Систематичний огляд 2022 р. проаналізував 11 РКД tDCS у дітей та підлітків з РАС. Примітно, що всі дослідження зафіксували покращення хоча б за одним із вимірюваних показників у tDCS-групі. Найчастіше повідомлялося про зниження поведінкових проблем і дратівливості, поліпшення уваги та мовленнєвого спілкування. Зокрема, стимуляція анодом префронтальної кори асоціювалася зі зменшенням проявів аутистичної поведінки (наприклад, покращення соціальних реакцій, зниження стереотипних рухів). У середньому, 88% досліджень із багатосесійним tDCS (≥10 сеансів) показали статистично значущий прогрес за принаймні одним показником порівняно з контрольними умовами. Жодних серйозних небажаних явищ не виявлено: загалом по 35 дослідженнях (745 дітей, 6587 сеансів) не зафіксовано жодного серйозного побічного ефекту. Лише іноді діти скаржаться на легке поколювання шкіри, свербіж під електродами або легкий головний біль – усе це минущі явища. Таким чином, огляд робить висновок: tDCS є безпечним і частково ефективним методом для дітей з нейророзвитковими розладами (включно з РАС), але необхідні масштабніші подвійно сліпі РКД для оцінки клінічної значущості ефектів.

Новіші роботи досліджують різні параметри tDCS. Наприклад, в одному проекті (2018 р.) перевіряли двосторонню лобову стимуляцію у підлітків з аутизмом і отримали покращення емоційної регуляції; інше дослідження випробувало імітований протокол (sham) проти реального – і хоча різниця була невеликою, тенденція до поліпшення соціальної взаємодії в групі tDCS спостерігалася. Проблема багатьох досліджень – малі вибірки та відсутність сліпого контролю. Наразі тривають нові РКВ (наприклад, у США та Європі) з метою визначити оптимальні точки стимуляції (DLPFC, скронева кора тощо), силу струму та тривалість курсу для максимального ефекту при мінімальних побічних ефектах.

Клінічні протоколи та використання: У всіх дослідженнях tDCS при аутизмі процедурою керує медичний персонал; батьки не можуть самостійно проводити стимуляцію без нагляду. Стандартних протоколів поки що немає, але частим є режим: анод на ліву дорсолатеральну префронтальну кору (ділянка, пов’язана з контролем емоцій і поведінки), катод – на протилежне чоло або ділянку луски скроневої кістки. Сеанс – 20 хв при струмі 1 мА, 10–15 днів підряд. У результаті частина дітей демонструє зниження повторюваних рухів, покращення контакту очима, спокійнішу поведінку. Відомий випадок: 6-річна дитина з аутизмом в Італії після 10 сесій tDCS показала прогрес у мовленні та грі – це описано як окремий клінічний випадок успіху. Однак інші діти можуть не реагувати настільки помітно – ймовірно, існують індивідуальні відмінності у відповіді на нейростимуляцію.

Стан впровадження: tDCS поки що є експериментальним методом для аутизму. Регуляторно він не затверджений ні в США, ні в ЄС для застосування у дітей з РАС, але допускається використання в рамках досліджень. У деяких країнах Європи (напр. в Італії, Іспанії) та в Австралії окремі клініки пропонують tDCS для дітей з нейророзвитковими порушеннями на індивідуальній основі (off-label), проте це поодинока практика. У США існують домашні tDCS-пристрої, але їх застосування в педіатрії обмежене через правові та етичні питання. Загалом, tDCS ще не став рутинною процедурою в жодній країні для лікування аутизму – його майбутнє залежить від результатів поточних досліджень. Якщо більші випробування підтвердять ефективність (навіть помірну) у полегшенні симптомів РАС, цей метод може отримати ширше впровадження, адже є недорогим, неінвазивним і простим у використанні. Сфера активного розвитку – персоналізація tDCS: зокрема, поєднання з нейровізуалізацією (fMRI, EEG) для таргетування конкретних мереж мозку, що дисфункціонують при аутизмі.

Транскраніальна магнітна стимуляція (TMS)

Опис методу: TMS – це неінвазивна мозкова стимуляція магнітними полями. Котушка, розміщена на голові, генерує короткі магнітні імпульси, що індукують електричні струми в корі головного мозку. На відміну від tDCS, TMS спричиняє нейрони безпосередньо реагувати (генерувати потенціали дії), тому ефект більш локальний і залежить від частоти стимуляції. Низькочастотна TMS (≤1 Гц) зазвичай пригнічує збудливість кори, тоді як високочастотна (5–20 Гц) – підсилює. При аутизмі досліджували обидва підходи: низькочастотну rTMS над префронтальною корою для зменшення дратівливості та повторюваної поведінки, а також високочастотну над скронево-тім’яними областями для поліпшення соціального пізнання і мови. Курс rTMS, як правило, складає ~10–20 сеансів (щодня або через день), по 20–30 хвилин кожен.

Ефективність та докази: За останні 15 років проведено понад десяток клінічних випробувань TMS у дітей та молоді з аутизмом. Огляд 2023 р. (16 досліджень, в тому числі 9 контрольованих) відзначив, що більшість робіт повідомляють про покращення як когнітивних, так і поведінкових симптомів після курсу TMS. Метaаналіз 12 досліджень показав помірний ефект: при застосуванні низькочастотної rTMS до дорсолатеральної префронтальної кори спостерігалося поліпшення виконавчих функцій і значне зниження вираженості симптомів за критерієм B (обмежені й стереотипні поведінкові патерни). Зокрема, узагальнений розмір ефекту для когнітивних показників становив Hedges’ g = 0,735 (тобто помірно-великий позитивний ефект), а для симптомів поведінки – g = 0,435. Ці зміни статистично значущі (p < 0,01 для когнітивних і p < 0,001 для поведінкових), що свідчить про реальний терапевтичний потенціал TMS при аутизмі. Окремі контрольовані дослідження також відзначали зменшення симптомів дратівливості і гіперактивності (за шкалою ABC) після 1 Гц rTMS над префронтальною корою у підлітків з РАС. Є дані про поліпшення очі-в-очі контакту і соціальної уваги після стимуляції ділянки дорсовентральної префронтальної кори (відповідальної за соціальне сприйняття). Важливо, що більшість цих досліджень невеликі, а тільки одне було подвійно сліпим плацебо-контрольованим РКД. Часто використовували дизайн з листом очікування або порівнянням “до/після” без справжнього шему, що знижує рівень доказовості.

Безпека: TMS вважається відносно безпечним методом, і в контексті аутизму це підтверджено спеціальним аналізом. Мета-аналіз 2022 р. оцінив частоту побічних ефектів у 11 дослідженнях TMS при РАС: загальна поширеність небажаних явищ ~25%, при цьому всі вони були легкими й минущими. Найчастіше відзначали головний біль після сеансу (~10% випадків), короткочасний дискомфорт м’язів обличчя (15%), підвищену збудженість або дратівливість того дня (до 21%). Інші можливі ефекти – легке запаморочення (8%), біль в місці стимуляції на шкірі голови (6%). Жодного випадку серйозних ускладнень (таких як судоми або непритомність) не було зареєстровано; ризик епілептичного нападу при дотриманні стандартних протоколів вважається вкрай низьким. Також не виявлено специфічних для аутизму факторів ризику побічних реакцій – частота їх не залежала ні від віку, ні від місця стимуляції, ні від режиму (діагностична vs. терапевтична TMS). Таким чином, профіль безпеки TMS сприятливий, що важливо при розгляді методу для дітей.

Клінічні застосування і протоколи: З огляду на експериментальний статус, єдиної схеми TMS для РАС наразі немає. У дослідженнях найчастіше використовували: 1 Гц rTMS над лівою дорсолатеральною префронтальною корою (LDLPFC) – по 15–20 хв, 5 сеансів на тиждень протягом 2–4 тижнів. Ця зона пов’язана з виконавчими функціями і контролем імпульсів; низька частота зменшує коркову збудливість і, ймовірно, знижує повторювану поведінку та агресивність. Альтернативно, ряд досліджень (включаючи групу проф. М.Касанова) застосовували високочастотну (10–18 Гц) TMS над скронево-тім’яною ділянкою (наприклад, правою задньою верхньою скроневою звивиною, асоційованою з соціальним сприйняттям) – щоб посилити активність соціальних нейронних мереж. Описано випадки, коли після курсу rTMS батьки відмічали, що дитина стала спокійнішою, краще реагує на звертання, з’явилися нові слова. Наприклад, в одному відкритому дослідженні 75% дітей з високо-функціональним аутизмом показали покращення за шкалою соціального реагування (SRS) після 2 тижнів TMS-терапії. Важливо зазначити, що ефект TMS часто залежить від початкових особливостей дитини: деякі з найбільших покращень спостерігали у дітей старшого віку або з меншим початковим ступенем тяжкості аутизму. Це натякає, що у майбутньому треба визначити, хто найкраще відповідає на цей метод.

Стан впровадження: Клінічне використання TMS при аутизмі наразі обмежене дослідницькими центрами. Регуляторно жодна країна не схвалила TMS як лікування РАС. У США TMS офіційно дозволена для депресії, обсесивно-компульсивного розладу і мігрені, але застосування при РАС – off-label і проводиться лише в рамках клінічних випробувань або за індивідуальними рішеннями. Деякі приватні установи (на кшталт TMS-центрів в Аризоні, Каліфорнії) рекламують так звану MeRT-терапію для аутизму – це модифікована TMS з налаштуванням частоти за ЕЕГ, проте наукових доказів її переваг поки недостатньо. В Європі такий метод також на стадії досліджень: у Франції, Ізраїлі, Італії проводяться клінічні випробування iTBS (інтермітуючої тета-ритмічної стимуляції) для покращення соціальних навичок при аутизмі. В цілому, глобально TMS не інтегрована у стандартну практику при РАС, але інтерес до неї зростає. Перспективи розвитку включають: застосування точного нейронавігаційного наведення (щоб стимулювати конкретні ділянки мозку, індивідуально визначені за МРТ/ЕЕГ), вивчення нових протоколів (наприклад, theta-burst стимуляції, що дозволяє за кілька хвилин давати ефект, еквівалентний довшій rTMS), а також проведення більших подвійно-сліпих досліджень. Лише після цього можна очікувати включення TMS до рекомендацій – якщо її ефективність буде відтворена на високому рівні доказовості.

Інші технології (taVNS, фотобіомодуляція тощо)

Окрім згаданих методів, випробовуються й інші апаратні технології для допомоги людям з аутизмом:

Транскутанна стимуляція блукаючого нерва (taVNS): це метод неінвазивного впливу на блукаючий нерв через електроди, закріплені на вушній раковині (в зоні іннервації n. vagus). Стимуляція блукаючого нерва відома своїм заспокійливим, анксіолітичним ефектом і здатністю модулювати нейрональні мережі, пов’язані з емоціями та соціальною взаємодією. Нещодавній пілотний проект (США, 2023) продемонстрував, що домашні сеанси taVNS під дистанційним наглядом є здійсненними та безпечними для дітей з РАС. 12 учасників (7–16 років) протягом 2 тижнів щоденно отримували 1-годинну стимуляцію вуха; 88,5% сесій було виконано, побічні ефекти мінімальні (найчастіше легкий головний біль або поколювання у вусі). Попередні результати вказали на зменшення тривожності та покращення сну за оцінками батьків після курсу taVNS. Хоча це відкрите дослідження без контролю, воно дає підстави продовжити випробування методу на більшій вибірці. Інші роботи також повідомляли, що taVNS може поліпшувати соціальне пізнання в аутистичних осіб. Важливо, що технологія компактна і відносно недорога; перспективою є розробка персональних приладів для щоденного використання вдома під наглядом лікаря. Нині тривають РКД, які вивчають taVNS при аутизмі – зокрема, в Китаї заплановано подвійно-сліпе дослідження впливу 2-тижневого курсу стимуляції на поведінкові і нейровізуалізаційні показники у дітей з високо-функціональним аутизмом.
Транскраніальна фотобіомодуляція (tPBM): це лікування світлом – опромінення червоним або близьким інфрачервоним світлом скальпа з метою впливу на підкоркові нейрони. Світло певної довжини хвилі проникає на глибину кількох сантиметрів і може поліпшувати метаболізм нейронів, зменшувати нейрозапалення та стимулювати нейропластичність. Для аутизму метод поки новий, але вже є обнадійливі результати. У 2024 р. опубліковано рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження tPBM у дітей 2–6 років із РАС. Активна група отримувала регулярне опромінення ділянок голови ближнім ІЧ-світлом, контрольна – sham-процедури. За 8 тижнів лікування бал CARS зменшився значно більше в групі справжньої фотобіомодуляції (різниця змін ~7,23 бала, p = 0,011). Це свідчить про помітне зниження тяжкості аутизму за клінічною шкалою внаслідок світлотерапії. Крім того, за ЕЕГ відзначили тенденції до нормалізації ритмів (зменшення надлишкової δ-активності, підвищення θ-активності) у дітей, що отримували tPBM. Побічних ефектів середнього чи тяжкого ступеня не спостерігалося. Висновок дослідників: tPBM є безпечним та потенційно ефективним методом для корекції симптомів РАС, який варто вивчати глибше. Цей напрямок відкриває цікаві можливості, адже світлотерапія – неінвазивна і навіть може проводитися за допомогою портативних пристроїв (на зразок «світлового шолома»). Деякі комерційні прототипи таких приладів вже існують.
Інші апаратні методи: У поодиноких випадках для дорослих з тяжкими формами РАС та агресією пробували глибоку стимуляцію мозку (DBS) – хірургічну імплантацію електродів у певні мозкові структури (наприклад, базальні ганглії або таламус). Однак даних недостатньо, це крайній захід і дуже експериментальний шлях. Також досліджують різні види сенсорної стимуляції: аудіовізуальні тренінги, інтерактивні роботизовані системи, віртуальну реальність для відпрацювання соціальних навичок – але ці підходи належать більше до поведінкових інтервенцій з технічним забезпеченням, ніж до біомедичних методів лікування.

Нижче узагальнено основні апаратні методи, їхню ефективність та стан доказовості:

Метод	Недавні докази ефективності	Висновок щодо дієвості
Гіпербарична оксигенація (HBOT)	• Метаналіз 2025 (17 досліджень, n≈890): помірне поліпшення основних симптомів аутизму (СМЕ ≈ –0,66), покращення комунікації, когнітивної обізнаності, поведінки. • РКД 2023 (n=180): і HBOT (40 сеансів), і рисперидон достовірно зменшили вираженість симптомів за рік; HBOT дав кращий ефект, ніж медикамент.	В окремих дослідженнях HBOT показує значущі покращення (особливо у поєднанні зі стандартною терапією). Однак якість доказів різниться; потрібні додаткові дослідження для підтвердження стійкості ефекту. Метод вважається експериментальним, хоча може бути корисним як додаткова терапія.
Нейробіофідбек (EEG-нейрофідбек)	• Систематичний огляд 2020 (20 досліджень, n=443): 94% робіт повідомляють про позитивні результати нейрофідбек-терапії. Навіть серед РК-спроб більшість зафіксувала покращення соціальних, когнітивних і поведінкових показників. • Діти після ~40 сеансів демонстрували прогрес у спілкуванні, увазі, зниження стереотипій; ефекти зберігалися через 12 міс у деяких випадках.	Нейрофідбек має помірно високу ефективність у зменшенні симптомів РАС, підтверджену численними дослідженнями. Вважається безпечним. Рівень доказовості – середній (є позитивні РКД, але їх мало). Метод розглядають як перспективний додатковий підхід для розвитку навичок саморегуляції у дітей з РАС.
tDCS (постійний струм)	• Огляд РКД 2022 (в т.ч. 11 РКД при РАС): всі дослідження відзначили покращення щонайменше за одним із результатів у групі tDCS. Зазвичай це стосувалось поведінкових проблем або соціальної взаємодії. • Безпека: 0 серйозних побічних ефектів у 745 дітей (6587 сеансів).	tDCS показує часткову ефективність (покращення окремих симптомів, таких як дратівливість чи соціальні реагування). Основна перевага – відмінний профіль безпеки. Наразі це експериментальна методика з потрібою у більших дослідженнях, щоб зробити висновки про клінічну корисність.
TMS (магнітна стимуляція)	• Метаналіз 2023 (12 досліджень): низькочастотна rTMS до префронтальної кори дала значущі покращення когнітивних функцій (Hedges’ g=0,735) та зменшення стереотипної поведінки (g=0,435). В цілому TMS-катамнез показав зниження тяжкості симптомів аутизму (критерій B DSM-5) порівняно з контролем. • Аналіз безпеки 2022: ~25% пацієнтів мали легкі транзиторні побічні ефекти (найчастіше головний біль ~10%, роздратування ~21%), жодних серйозних інцидентів.	rTMS є перспективним методом: у дослідах демонструє помірне поліпшення основних та супутніх симптомів РАС (особливо зниження роздратованості, покращення виконання завдань). Метод добре переноситься. Проте доказова база обмежена невеликими вибірками; необхідні масштабні РКД перед впровадженням у практику.
Інші (taVNS, tPBM)	• Пілот 2023 (taVNS): 2-тижневий курс транскутанної стимуляції вагуса у 12 дітей – покращення тривожності та сну, 88% сеансів виконано, лише незначні побічні явища. • РКД 2024 (tPBM): опромінення ІЧ-світлом (30 дітей, 2–6 р.) – значне покращення за CARS проти плацебо (р=0,011), відсутність помітних побічних ефектів.	Новітні технології, як-от стимуляція вагуса чи світлотерапія, перебувають на ранніх стадіях досліджень. Початкові результати – багатообіцяючі (показують можливе зниження тривожності, поліпшення соціальної поведінки) при мінімальних ризиках. Поки рано робити остаточні висновки, але вони можуть стати цінним доповненням до арсеналу терапії РАС у майбутньому за умови підтвердження ефективності в масштабніших випробуваннях.

Висновки і перспективи

Загальний огляд ефективності: Апаратні методи лікування РАС в цілому демонструють помірну ефективність у полегшенні окремих симптомів. Жоден із розглянутих підходів не є «панацеєю» чи самостійним лікуванням, але кожен може таргетувати певні аспекти порушень при аутизмі. HBOT потенційно впливає на біологічні механізми (кровообіг, запалення, метаболізм) і в ряді досліджень привів до поведінкових поліпшень, проте потребує подальшого підтвердження високоякісними доказами. Нейрофідбек-терапія вже зараз має відносно багато позитивних даних щодо розвитку уваги, комунікації та самоконтролю у дітей – вона виділяється як безпечна і перспективна для довготривалої реабілітації. Методи нейромодуляції мозку – tDCS і TMS – на теперішньому етапі показали скромні, але реальні вигоди (наприклад, зниження стереотипій, дратівливості) і довели свою безпечність у дитячій популяції. Інноваційні технології (на кшталт стимуляції блукаючого нерва чи фотобіомодуляції) відкривають нові напрямки, комбінуючи простоту та адресний вплив на нервову систему, але перебувають ще у стадії перевірки гіпотез.

Рівень доказовості та останні дослідження: Усі розглянуті методи потребують подальших рандомізованих контрольованих випробувань для підвищення рівня доказовості. Наявні метааналізи і систематичні огляди дають обнадійливі сигнали (напр., значущі ефекти HBOT, нейрофідбеку, TMS), але часто відзначають низьку якість досліджень та малі вибірки. Важливо проводити дослідження з подвійним сліпим дизайном (особливо для TMS, нейрофідбеку, HBOT – щоб виключити плацебо-ефект), залучати достатню кількість учасників і оцінювати довготривалий вплив. Новітні клінічні випробування, що розгортаються нині (2023–2025 рр.) у різних країнах, мають на меті уточнити протоколи: наприклад, визначити оптимальний тиск і тривалість курсів для HBOT, точки прикладання електродів та параметри для tDCS/TMS, кількість ігор та цільові ритми для нейрофідбеку тощо. Також дослідники все частіше включають об’єктивні кінцеві точки – нейровізуалізаційні та нейрофізіологічні показники (функціональне МРТ, ЕЕГ, біомаркери запалення) – щоб зрозуміти, як ці методи впливають на мозок і які саме механізми вони змінюють.

Впровадження у практику: На 2025 рік жоден із апаратних методів не увійшов до стандартів медичної допомоги при аутизмі у провідних світових протоколах (NAP, NICE тощо). Їх застосування дуже нерівномірне: воно залежить радше від ініціативи окремих клінік чи запиту батьків, ніж від державних програм. У таких країнах, як США і Канада, існує активний приватний сектор, що пропонує нейрофідбек, HBOT чи навіть off-label TMS для дітей з аутизмом, але ці послуги не покриваються страховкою і не регулюються єдиними стандартами. В Європі (Нідерланди, Німеччина, Велика Британія тощо) апаратні методи використовуються переважно в рамках наукових досліджень або реабілітаційних центрів; національні системи охорони здоров’я поки що з обережністю ставляться до їх впровадження через брак однозначних доказів. Китай, Індія, Близький Схід – регіони, де останніми роками зросла кількість публікацій по нейромодуляції при РАС, що може свідчити про більшу експериментальну практику і потенційний інтерес до включення нових технологій у лікування. Наприклад, Китайські дослідники провели низку випробувань TMS і tDCS та опублікували позитивні огляди безпеки, а в декількох клініках Ізраїлю і ОАЕ пропонується HBOT для дітей з аутизмом. Україна також не стоїть осторонь: деякі приватні центри реабілітації впроваджують нейрофідбек і сенсорні технології, проте на національному рівні рекомендації відсутні. В цілому, апаратні методи нині розглядаються як допоміжні або альтернативні втручання на розсуд спеціаліста та родини, якщо традиційні підходи не дають достатнього ефекту.

Перспективи розвитку: Майбутнє апаратних технологій у терапії аутизму залежить від результатів якісних досліджень і удосконалення самих технологій. Є кілька ключових напрямів розвитку:

Персоналізація і таргетність: Відхід від принципу «один метод для всіх» до підбору терапії під конкретний профіль пацієнта. Наприклад, за допомогою попередньої ЕЕГ/фМРТ-діагностики визначати, кому буде корисніший нейрофідбек (у разі виражених ритмічних порушень), а кому – TMS певної ділянки (при дисфункції конкретних мереж). Уже випробовуються алгоритми нейронавтації для TMS, які дозволять більш прицільно стимулювати необхідні зони мозку, зменшуючи варіабельність результатів. Персоналізований підхід може підвищити ефективність і знизити непотрібні втручання.
Комбіноване застосування: Існує гіпотеза, що поєднання апаратних методів з традиційними дасть синергію. Наприклад, HBOT + поведінкова терапія вже показали кращий розвиток мовлення, ніж одна поведінкова терапія. У майбутньому можливі протоколи, де після курсу нейрофідбеку (поліпшення уваги) проводять інтенсивну соціально-комунікативну тренінгову програму, або після TMS (зменшення стереотипій) – когнітивно-поведінкову терапію для закріплення навичок. Такі мультимодальні стратегії можуть максимально використати вікно нейропластичності, яке відкривається апаратним впливом.
Доступність і мініатюризація: Технологічний прогрес йде до створення портативних пристроїв для домашнього використання. Вже зараз існують компактні апарати tDCS, є проекти портативних TMS (наприклад, шоломи з котушками) і систем домашнього нейрофідбеку через планшет. Якщо клінічні випробування підтвердять безпечність і ефективність, такі пристрої зможуть отримати схвалення регуляторів для використання під періодичним дистанційним контролем лікаря. Це суттєво розширить доступність терапії, особливо для сімей, які не можуть часто відвідувати спеціалізовані центри. Приклад – успішний досвід дистанційно керованого taVNS у домашніх умовах, що може слугувати моделлю для інших методів.
Розуміння механізмів: Паралельно з клінічними даними важливо розібратися, чому і як ці методи працюють. Дослідження на тваринних моделях РАС (наприклад, мишачій моделі з впливом вальпроєвої кислоти) показують, що HBOT може зменшувати нейрозапалення та впливати на експресію генів (зокрема, GRIN2B) в мозку. Розкриття таких нейробіологічних механізмів допоможе оптимізувати протоколи (наприклад, налаштувати частоту TMS, що стимулює нейропластичність, або підібрати довжину хвилі світла для максимуму ефекту). Зрозумівши механізми, легше переконати і медичну спільноту, і регуляторів у доцільності використання цих методів.

На завершення слід підкреслити: апаратні методи становлять собою багатообіцяючий додаток до арсеналу терапії аутизму, але поки вони не замінюють традиційних доказових підходів (поведінкових втручань, освітньої роботи, медикаментів при потребі). Їх впровадження в клінічну практику різних країн відбувається поступово та обережно. Для широкого визнання потрібні подальші докази високої якості – лише тоді міжнародні клінічні настанови зможуть рекомендувати ці технології. Водночас уже нині окремі сім’ї і фахівці, зваживши ризики і потенційні вигоди, успішно застосовують HBOT, нейрофідбек, TMS чи інші методи, покращуючи якість життя дітей з аутизмом. З розвитком науки і техніки ми, ймовірно, побачимо появу нових ефективних протоколів апаратної терапії, які займатимуть гідне місце у комплексній допомозі людям з РАС.

Автор Кіян О.С.
Засновник та директор клініки ЦСМ