Лікування синдрому тривожності у дітей

Тривожність – емоційний дискомфорт, пов'язаний з передчуттям небезпеки чи очікуванням неприємних переживань. Людина може відчувати внутрішню тривогу, неспокій навіть на тлі повного добробуту.

Тривога властива кожній людині й свідчить про адаптацію до навколишнього світу, але якщо синдром тривожності погіршує якість життя, це вже хворобливий стан, який потрібно лікувати.

Незрозуміле відчуття тривоги можуть зазнавати:

• діти та підлітки;
• активні люди середнього віку;
• молоді жінки;
• люди похилого віку.

Психологи вважають, що ця проблема «походить з дитинства». Ризик розвитку синдрому тривожності високий у дітей, які зростали в несприятливому стресовому середовищі, зазнавали залякувань та погроз з боку дорослих.

Одним із симптомів може бути зміна ставлення до алкоголю, підвищений апетит або його відсутність. Але це не вирішує проблему, а може лише посилити її.

Причини тривожності у дітей

Точні причини тривожності наука визначити не може, але виділяють фактори, що сприяють розвитку цього стану:

• негативний досвід;
• особливості мислення;
• неправильне харчування;
• соматичні захворювання;
• обмежена фізична активність;
• напружені взаємини з близькими;
• нервова робота, постійні переживання;
• підвищене відчуття відповідальності;
• схильність на генетичному рівні.

Фахівці вважають, що психічний стан залежить від способу мислення людини, тому терапія часто спрямована на усунення зовнішніх подразників. Причиною тривожного стану можуть бути також вживання лікарських препаратів або наркотичних засобів, гормональний збій, побоювання за власне життя та безпеку.

Часто тривожний розлад виникає в людей, які не здатні пристосовуватися до змін у житті. Зі звичайним нервовим збудженням людина може впоратися після вирішення проблемних питань, а патологічна тривожність проявляється раптово й незалежно від зовнішніх факторів.

Види патологій

Вирізняють такі види патологій:

• похмільна тривога – органи та системи активно борються з інтоксикацією;
• синдром підвищеної тривожності – невроз розвивається внаслідок регулярних психічних навантажень чи одного сильного стресу;
• тривожно-депресивний синдром – симптоми: хронічна втома, зниження самооцінки та бажання усамітнитися;
• фобії – людина боїться певних речей (агорафобія, острах відкритого простору);
• панічна атака – раптовий синдром тривожності в громадському місці: страх паралізує, темніє в очах, не вистачає повітря, серце б'ється дуже часто.

Якщо підвищена тривожність не має видимої причини й триває довго, варто звернутися до фахівця. Вилікувати такий розлад зусиллям волі не вдасться. Перехід хвороби в хронічний стан може призвести до депресії та неврозу.

Методики лікування синдрому тривожності

Лікування тривожних розладів проводять за допомогою ліків, психотерапії або їх поєднання. Вибір курсу залежить від бажань пацієнта та доцільності. Лікар прагне з'ясувати причини та підібрати техніки, які можуть суттєво полегшити стан пацієнта.

Якщо тривожний стан спровокували алкоголізм, наркоманія чи інша хвороба, пріоритетним є лікування супутнього захворювання. Іноді лікарю доводиться змінювати стратегію лікування.

Існують такі методики:

• антидепресанти, що допомагають змінити хімічні процеси в головному мозку;
• медикаментозна терапія, яка не здатна самостійно усунути проблему, але дає можливість контролювати хворобу;
• психотерапія тривожних розладів – методики, спрямовані на виявлення причин та пошук шляхів вирішення проблеми;
• для корекції легких форм – ЛФК, релаксаційний масаж, загальнотонізувальні заходи.

Як проходить консультація

Якщо стан тривожності не минає протягом певного часу, варто звернутися до фахівця. Потрібно бути готовим здати загальні аналізи та пройти додаткові обстеження. Після оцінки стану організму слід відвідати психолога або психіатра для консультації та визначення шляхів лікування.

Лікування тривожності в Центрі стимуляції мозку

У Центрі стимуляції мозку в Києві проводять додаткову діагностику для виявлення причин тривожності, застосовують різні способи лікування тривожності та тривожно-депресивного синдрому, є можливість індивідуальної та групової психотерапії. Терапія проходить без госпіталізації.

Джерела

• Міністерство охорони здоров'я України 
• Центр Громадського здоров'я МОЗ України