Синдром Аспергера: особливості діагностики та лікування

Лікування синдрому Аспергера

Синдром Аспергера — це легка форма аутизму. Оскільки симптоми патології нечітко виражені, іноді остаточний діагноз ставиться в пізнішому віці.

Під час лікування синдрому Аспергера використовується безліч методик, які успішно зарекомендували себе у світовій спільноті. Їхній вибір безпосередньо залежить від особливостей пацієнта. А особливість нашої клініки полягає в тому, що для корекції синдрому Аспергера ми використовуємо всі методи, які задіяні в підвищенні ефективності терапії згідно з науковими дослідженнями.

Лікування синдрому Аспергера проводиться лише комплексною терапією, яка спрямована на відкриття потенціалу пізнавальних функцій та вербальних здібностей. Насамперед лікарі полегшують дитині можливість сприймати інформацію та надалі проводять корекційну роботу. Успіх лікування досягається завдяки правильно підібраній послідовності взаємодій із дитиною. У такому випадку діти стають краще навчатися та сприймати терапію.

Серед методів лікування варто зазначити:

• біоакустичну корекцію;
• томатіс-терапію;
• транскраніальну мікрополяризацію.

Для підвищення ефективності лікування синдрому Аспергера часто використовуються сеанси в барокамері. Гіпербарична оксигенація забезпечує значну стимуляцію імунної системи, що призводить до активнішої дії медикаментів та підвищення загальної ефективності використаного лікування. Так, у дітей із синдромом Аспергера, як і з різними розладами аутистичного спектру, після сеансів гіпербаричної оксигенації фіксуються значні покращення стану, такі як:

• підвищується увага;
• покращується сон;
• налагоджуються функції кишківника;
• зменшуються сенсорні порушення;
• зростають пізнавальні здібності;
• покращується вимова;
• відчувається спокій;
• посилюється "контакт" із сім'єю.

Класифікація синдрому Аспергера

Ця патологія належить до розладів аутистичного спектра. Остання класифікація, що використовується для діагностики (DSM-V), не виділяє патологію як окреме захворювання, але розглядає його як частину спектра аутизму. Це означає, що згідно з класифікацією розладів аутистичного спектру фахівці використовують у діагностиці не термін синдром Аспергера, а термін спектр аутизму. На думку інших клініцистів, захворювання є відокремленим діагнозом із характерними ознаками.

Етіологія захворювання

Точні причини синдрому Аспергера невідомі. Однак можливо, що причиною цього захворювання є неврологічні дефекти невідомої етіології. Синдром Аспергера стосується не тільки дітей, він часто зустрічається і в підлітків, і в дорослих. Водночас не є спадковим, але можна успадкувати певну схильність до розладу аутистичного спектра.

До найчастіше згадуваних потенційних причин синдрому Аспергера належать:

• наслідок різних захворювань, включно з токсоплазмозом, цитомегалією, вітряною віспою або краснухою плода;
• фактори, пов'язані із закінченням вагітності, такі як: штучні пологи, сідничне передлежання, низька вага під час народження;
• перинатальна травма або травма плода;
• біогенетичні схильності, що спричиняють розлад Аспергера під впливом несприятливих впливів навколишнього середовища;
• ушкодження центральної нервової системи;
• генетична мутація хромосом;
• порушення біохімічних та нейрохімічних процесів у головному мозку, зокрема зміни обміну серотоніну;
• тяжкі поствакцинальні реакції;
• інфекції мозку.

Якщо батько дитини старше 40 років, можлива поява психічного розладу Аспергера в підлітковому віці.

Патогенез

Внаслідок відсутності однозначної відповіді на питання щодо походження синдрому Аспергера, нині він вважається багатофакторним розладом психічного розвитку. Появу ознак синдрому Аспергера часто пов’язують із порушенням вироблення серотоніну. Певний негативний вплив надають розлади мозочка. Якщо під час народження виникла невдала комбінація спадкових факторів та негативного впливу навколишнього середовища, це могло спровокувати розлад аутистичного спектру. Наслідком є порушення діяльності нейрональних шляхів у мозку, відповідальних за мислення та поведінку.

Сприятливий прогноз можливий за умови відповідної зміни навколишніх умов. Ознаки синдрому Аспергера поступово згладжуються, якщо ставитись до такого пацієнта терпляче і з розумінням.

Клінічні прояви синдрому Аспергера

Цей легкий аутистичний розлад не завжди діагностується у дитинстві. Особливо, якщо в минулому клінічна картина ігнорувалась, а хвороба часто не розпізнавалася. Діагноз синдрому Аспергера у дорослого може бути проблематичним внаслідок збігу певних симптомів з іншими захворюваннями.

Найчастіші симптоми синдрому Аспергера:

• все сказане сприймається буквально, складнощі з розумінням прихованого смислу;
• проблеми з набуттям нових знайомств та збереженням старих;
• незвичайне хобі (найчастіше пов'язане з наукою);
• неправильне сприйняття сенсорних стимулів (рідше, ніж у людей з аутизмом);
• мова частіше монологічна, ніж діалогічна;
• невміння підтримувати розмову;
• нерозуміння гумору;
• агресія.

Серед додаткових симптомів синдрому Аспергера трапляються:

• незвичайні харчові звички (наприклад, нервова анорексія), які можуть призвести до низької маси тіла;
• ритуалізація поведінки;
• обсесивно-компульсивний розлад, що характеризується, наприклад, частим миттям рук або нав'язливим підрахунком зібраних предметів;
• проблеми з розумінням та диференціацією емоцій.

Особливості захворювання у дітей

При синдромі Аспергера у дітей розвиток та перебіг хвороби відрізняється меншою тяжкістю, ніж симптоми раннього дитячого аутизму. Захворювання зазвичай діагностується у віці від 3 до 8 років.

Клінічна картина синдрому Аспергера у дітей охоплює:

• проблеми у соціальній адаптації;
• відсутність співчуття;
• наявність поведінкових та мовних штампів;
• проблеми з формуванням емоційних зв'язків;
• проблеми з ініціацією та підтримкою комунікації;
• обмежене невербальне спілкування;
• порушення вимови, що потребує занять із логопедом;
• мова педантична, досконала, але водночас є обмеження в розумінні метафор, прихованих смислів;
• поведінка рутинна, засвоєна, повторювана;
• інтелект у межах нормативних показників чи вище;
• вузький, спеціалізований інтерес до однієї сфери;
• наявність специфічних страхів (поза віковими рамками);
• іноді спостерігається обмежена рухливість та незграбність;
• грі дитини властива певна стереотипність сюжету, часто воліє грати на самоті.

Синдром Аспергера у дітей — неоднорідний стан, і перераховані вище симптоми необов’язково можуть бути наявними у кожного пацієнта з цим розладом.

Ускладнення

Пацієнти з цим захворюванням можуть страждати від різних психічних та психологічних розладів.

Серед наслідків синдрому Аспергера трапляються:

• депресії тривалого періоду;
• всілякі манії;
• тривожні розлади, які не мають чіткої основи;
• шизофренія.