Психологічна допомога та психологічний супровід кваліфікованого психолога для сімей з особливими дітьми.
Пн.-Нд. 08:30 - 20:00
м. Київ, пр-т Василя Порика 13-Б (На карті )
м. Біла Церква, вул. Гагаріна 37А (На карті)
Психологічна допомога та психологічний супровід кваліфікованого психолога для сімей з особливими дітьми.
У кожної родини свій рецепт щастя і свої способи подолання труднощів, що виникають на шляху його досягнення. Сім'я, в якій росте особливий малюк, живе в одні моменти - зовсім звичайним та повсякденним життям, в інші - унікальним і незрозумілим не лише для оточуючих, але й для друзів. Проте будь-яка сім'я, як живий організм, обов'язково реагує на порушення розвитку або хворобу дитини.
Мету психологічної допомоги та психологічного супроводу сімей, у яких ростуть незвичайні діти, можна описати такими пунктами:
Сучасні тенденції вказують на явне підвищення інтересу психологів до нових і когнітивних стратегій, які допомагають змінити ставлення цілої родини до складної ситуації та поліпшити можливості протистояння поточним труднощам. Дедалі частіше фахівці практикують групові підходи для подолання труднощів типу «Сім'я та порушення розвитку у дитини». Організовуються групи не тільки для пацієнтів, але й для їхніх найближчих родичів, де кожен може регулярно ділитися своїми почуттями та наявними проблеми, отримувати всебічну емоційну та інформаційну підтримку не лише з боку людей, що опинилися в подібній ситуації, але й з боку кваліфікованого фахівця - психолога.
Для того щоб пережити важкі моменти, нам іноді доводиться заперечувати очевидне. Здається, що так легше забути моменти, що спричиняють біль. Так працює захисний механізм нашої психіки. Але буває, що ми заперечуємо й наші почуття. Або вчимо, привчаємо себе ізолюватися від них, щоби не відчувати неприємних і складних переживань. Як часто можна почути: «Я ніби не живу, а дивлюся кіно про себе...» Якщо довго не давати виходу своїм емоціям, якщо не визнавати право на їхнє існування та прояв у нашому житті, це може спричинити хворобу та депресію. На психологічних семінарах, тренінгах, бесідах і зустрічах у людини з'являється можливість знайти вихід із ситуації, що склалася, вирішити свої проблеми, подбати про себе, про своє здоров'я, про благополуччя та щастя своєї сім'ї.
Всі батьки особливих дітей схожі в одному - їхнє життя поділене на два періоди - «до» й «після». І точкою відліку такого поділу стає момент, коли батьки дізнаються про діагноз. І цей момент дуже складний, стресовий - як для батьків, так і для всіх близьких.
Хто така особлива дитина? Чим вона живе, які її потреби та що з нею відбувається? Яке майбутнє її очікує? Чи варто чекати відчутної допомоги та звідки? Чи зможе вона жити повноцінним життям і чи можна їй в цьому допомогти?
Повсякденне життя батьків - це невпинний догляд за малюком, виконання приписів лікаря та заняття з дитиною, спілкування та прогулянки, і всі ці, здавалося б, прості заняття вимагають величезних фізичних та емоційних ресурсів. Батьки стають супутниками особливого малюка, і в круговерті днів просто не встигають усвідомити, що ж із ними відбувається. Водночас вони постійно перебувають під гнітом емоцій. Це постійний страх - за життя і здоров'я дитини, страх нашкодити, страх зірватися, страх втомитися та пропустити... Це також втома: від постійної напруженості, нерозуміння, щоденних турбот. Це тривога тому, що не знаєш, як діяти далі. Це почуття провини та гніву, багато гніву: «Чому це сталося саме зі мною?». Це жалість до самого себе та жаль, що ваше життя більше ніколи не буде колишнім.
Ми подивимося на ситуацію разом і спробуємо знайти варіанти її вирішення. Адже 50 % успіху будь-якої ситуації - це визнати її існування. Що ми будемо робити? Детально обговорювати, згадувати та заново переживати те, що трапилося раніше, будемо шукати ресурси, які допоможуть вам впоратися із ситуацією. Будемо розмовляти, вчитися висловлювати свої емоції та почуття, а також позбудемося звички заганяти переживання глибоко всередину.
Ваша дитина - найголовніше, що є у вашому житті, вона найдорожча та найулюбленіша, найважливіша. І цей факт не повинен змінюватися від того, якою є ця дитина - звичайною або особливою. Ставлення батьків проєктується на дитину: вона буде відчувати себе такою, якою її бачите ви. Ваша невпевненість перетвориться на її замкнутість, ваша паніка - в її невроз, ваша любов - у її любов до себе та до вас. Що ви оберете?
Скільки насправді у вас дітей? Спантеличені? Але ж ваша дитина - не тільки та, яка у вас народилася. А та, яка завжди живе всередині вас - ваша маленька внутрішня дитина.
Наскільки добре ви знаєте її, її мрії та потреби, прагнення та бажання? Як часто випускаєте на волю та дозволяєте пустощі? Ніколи? «Тоді ми йдемо до вас!»
Насправді ніколи не можна забувати про внутрішню дитину, тому що тільки вона зможе навчити вас любові до самого себе, самоповазі, розумінню, прийняттю себе та своїх потреб і бажань. І це нормально! - хотіти чогось, бажати чогось та постійно досягати бажаного. Коли у вас у стосунках із самим собою все налагодиться, проблеми у стосунках з іншими членами сім'ї теж стануть виникати рідше або їх не буде зовсім. Не можеш змінити ситуацію - зміни своє ставлення до неї.
У центрі уваги в такій сім'ї завжди знаходиться дитина з проблемами розвитку. Їй постійно потрібна всеосяжна підтримка та професійна допомога. Водночас життя інших членів сім'ї та їхні нагальні потреби, їхні проблеми та переживання відходять на другий план. Адже сім'я - це живий організм, який змінюється тоді, коли змінюється хоча б один з його складників. Це означає, що проблема одного стає проблемою всіх і кожного в цій родині. Тому неправильно допомагати тільки дитині з проблемами розвитку - допомоги потребують усі члени родини.
Працюючи із сім'єю, потрібно ретельно її вивчити, визначити сильні та слабкі сторони цього цілісного організму та дізнатися, які умови існування дитини з особливими потребами в такій сім'ї.
Структура та функції сім'ї, взаємодія членів сім'ї, життєвий цикл сім'ї - ми будемо розбиратися в цьому, аби зрозуміти, як можна налагодити процеси, які завдання поставити, якої мети варто досягти і яка саме мета є закономірною на кожному окремому етапі розвитку. Все це необхідно для того, щоби зробити щасливим не кожного окремо, а всю сім'ю.
Життєвий цикл кожної сім'ї індивідуальний. Але для всіх сімей характерним є одне - наявність криз. У певний момент люди, які створили свою сім'ю з любові та дружби, починають сваритися на порожньому місці, намагаються якомога болючіше образити партнера й отруїти його існування. Яка причина таких сімейних криз? Хто є винним у таких сварках і чи можна вирішити ці проблеми? Або єдиним вирішенням ситуації є розлучення?
Визначення терміну життєвого циклу йде корінням у психологію. Сім'я функціонує за двома важливими законами суспільства - розвитку та гомеостазу.
Обидва закони дають змогу виокремити в життєвому циклі сім'ї такі етапи:
Перехід сім'ї від одного етапу до іншого відбувається через точки відліку, які ми називаємо кризою. У такі моменти відбувається зміна сформованого за попередній етап укладу життя всієї родини, і з настанням нового витка з'являється необхідність переглянути цей уклад і внести в нього корективи з огляду на нові обставини. Кожна людина звикає до певного режиму, і спроба змінити вже усталене часто береться «в штики». Звідси й криза - опір одного або декількох (всіх) членів сім'ї переходу на новий етап. Від того, наскільки загальне важливіше, ніж особисте, залежить швидкість і м'якість (менша травматичність) переходу.
Звичайно, було б добре, і навіть чудово, якби біля сцени вашого сімейного життя сидів суфлер і підказував правильні слова та вчинки, здатні зміцнити, підтримати та зберегти сім'ю.
Зв'язок немовляти з мамою дуже тісний і зберігається не тільки під час вагітності. Підтримувати цей зв'язок життєво необхідно - ця близькість дарує дитині відчуття захищеності, безпеки. Насправді дитина повністю залежить від своїх батьків, але з часом ця залежність втрачає гостроту й у процесі підростання дитина стає самостійною. Дорослішаючи, вона відбудовує свої кордони та створює власні механізми спілкування зі світом і одночасного захисту від нього.
У випадку з особливою дитиною цей зв'язок не розривається ніколи та навіть не стає згодом тоншим. Батьки постійно перебувають у полоні тисячі питань і думок про те, як складеться доля їхньої дитини, чи зможе вона реалізуватися, стати частиною соціуму. Під гнітом цих думок і турбот вони просто забувають про себе, свої потреби та перспективи, жертвуючи всім заради благополуччя дитини.
В умовах тотальної опіки дитина ніколи не зможе стати самостійною. Тому важливо навчитися відпускати її, щоби вона самостійно пізнавала світ, нехай і своїми не зовсім звичайними методами. Але як же знайти точку балансу, в якій зійдуться реальні потреби вашої дитини і ваші як особистості? Як побороти постійне почуття провини та бажання постійно опікуватися, що породжується цим почуттям?
Емоція - це те, як людина виявляє своє ставлення до кожної ситуації. З одного боку однакові емоції дарують нам відчуття того, що ми живі, і викликають гостру потребу щось кардинально змінити у своєму житті й емоційному стані. Чому ж у певних випадках контролювати свою емоційну реакцію буває так складно? Як так, що нам досі не вдається обирати та сортувати емоції, демонструючи оточуючим і дійсно відчуваючи тільки ті з них, які важливі та потрібні в цей момент?
Те, що народження в сім'ї дитини з особливими потребами сприймається як катастрофа, - помилкове. Зовсім недоречно більшість батьків вважають своїх особливих дітей обділеними та нещасними. Насправді багато сімей, які потрапили в подібну ситуацію, пристосувалися до нових умов життя без допомоги професіоналів, знайшли власні методи якщо не поліпшення, то коригування ситуації.
Але в цьому випадку оточенню такої сім'ї (родичам, друзям) важливо визнати, що ці люди мають право бути слабкими, мають право плакати, засмучуватися, опускати руки. Дійсно, у кожного свій спосіб впоратися з особистим маленьким горем. Люди плачуть, ризикують життям, ненавидять себе та оточуючих. Висловлювати своє ставлення до ситуації через емоції - правильно. Але важливо ще й зробити так, щоби ці почуття й емоції були усвідомленими. Щоб у такого нелегкого стану «бідкання» був результат, необхідно, щоби людина сама вибрала той вид емоцій та діяльності, через які він буде виявляти свій стан.
Наше завдання - опрацювати способи здорового та конструктивного виявлення емоцій, які дадуть змогу легко та просто формулювати свої потреби, не ображаючи та не завдаючи шкоди своїм рідним і самому собі.
У всіх дітей - особливі сім'ї. Й у всіх сім'ях - особливі діти. Тому так важливо навчитися сприймати особливість один одного з повагою, формувати довірливі стосунки з різними членами сім'ї за різним сценарієм, сприймати членів сім'ї такими, якими вони є, не оцінюючи та не засуджуючи. А ми вам у цьому разі з радістю допоможемо!