Діагностика та лікування ЗПСШ
Діагностика зазвичай включає фізикальний огляд, опитування пацієнта та лабораторні дослідження урогенітальних виділень, крові та/або сечі. Методи лабораторної діагностики:
- мікроскопічне дослідження;
- посів;
- імуноферментний аналіз;
- ПЛР (найточніший вид діагностики).
Для швидкого виявлення деяких захворювань (ВІЛ, гепатит, сифіліс, гонорея тощо) існують експрес-тести, які пацієнт може використати самостійно до звернення до фахівця. Рідше лікар призначає УЗД органів малого таза, сечового міхура тощо — зазвичай для діагностики супутніх патологій.
Лікування починають лише після визначення виду інфекції; тактику та схему терапії обирають залежно від діагнозу. Не всі ЗПСШ можна повністю вилікувати, тому цілі та схеми терапії різні. Медикаментозне лікування може включати антибіотики, протигрибкові, протипаразитарні та інші препарати (зокрема свічки); препарат, дозування й тривалість визначають індивідуально.
Особливість лікування ЗПСШ — одночасна терапія пацієнта та його статевого партнера. Раніше таку профілактику призначали апріорі, нині найчастіше партнеру рекомендують обстежитися.
Займатися самолікуванням не рекомендується. Неправильний підбір препарату, дози та тривалості курсу може призвести до:
- підвищення стійкості збудника до окремих груп медикаментів (зокрема антибіотиків широкого спектра);
- переходу інфекції у приховану чи хронічну форму, що ускладнює лікування та призводить до серйозних ускладнень;
- відсутності очікуваного результату.